Я цього, напевно, ніколи не зрозумію.

 

Ти сатирик. Пародист політичного профілю, назвемо це так. Ти роками, ро-ка-ми висміював політиків за реальні і вигадані гріхи. Ти знаєш, за що ненавидять політиків, тому що ти сам навчав людей їх ненавидіти. Ти на цьому кар'єру зробив. Мільйонером став.
І тут ти стаєш президентом. І все, взагалі все вилітає з голови. Тупо в нуль. Очищення системи. Видалити історію пошуку. Форматування диска.
Ось, сьогоднішній приклад. В країні локдаун. Перший день. Ввів ти сам і обрані тобою люди. Ресторани закриті. Кафе закриті. Зоопарки закриті. Бібліотеки, кіно, тренажерки, розважальні центри - все закрито.
Бізнес зазнає збитків. Покупці терплять незручності від закритих вітрин. Хто може собі дозволити, звалили за кордон, але більшість - переважна більшість - жителів країни сидить удома.
А ти їдеш в Буковель. Де тебе, ясний пень, фотографують десятки людей. Кататися на лижах. Без належної маски на обличчі, звичайно.
На?
Ві?
Що?
Невже не можна передбачити, як поставиться до цього бідний і озлоблений тобою ж самим народ? Невже не можна подумати навіть не на крок - на плювок вперед і запитати себе: «а висміяв я за таке б іншого політика два роки тому?». Відповідь буде однозначною. Невже не можна подумати тим місцем, на яке надягають лижний шолом? Ти ж сам привчив людей ненавидіти за це. Багатих - за те, що багаті, політиків - за те, що політики, тих хто при владі - за те, що закон не для них, тих хто не при владі - за те, що закон для них, а вони для закону.
Ти ж сам це зробив. Як же не зрозуміти, що це дорога з двостороннім рухом?
Я, мабуть, на якомусь біологічному рівні відмовляюся розуміти такий масштаб дурості.
Хоча це набагато гірше, ніж дурість. І навіть гірше, ніж помилка.
Це відсутність самоаналізу.
«- А якщо вони нас?
- А нас-то за що? .. »

Юрій Гудименко

Ебола-дисиденти

 

        5% опитаних жителів міст Бені і Бутембо на сході Демократичної Республіки Конго вважають, що вірусу Ебола не існує. Дослідження було проведено восени 2018 року коли в регіоні було зафіксовано спалах хвороби.

Відповідно до думки "дисидентів" вірус придумали влада країни і / або білі капіталісти, щоб тримати людей в страху і експлуатувати ресурси регіону. Заходи щодо стримування поширення хвороби та ізоляції хворих вважаються спробами контролю волелюбного місцевого народу. Одна з політичних партій навіть взяла цей лозунг на озброєння.

Ті громадяни, хто заперечує вірус ображали лікарів, крали з моргів тіла померлих від Еболи родичів, навіть невеликими загонами нападали на лікарні і намагалися звільнити типу зовсім нехворих братів. Вважалося, що чужинці-лікарі або обманюють пацієнтів або навмисно заражають їх штучними вірусами, щоб продати після смерті на органи.

В результаті одного з нападів був убитий лікар-волонтер з Камеруну, а організація "Лікарі без кордонів" (MSF) згорнула в регіоні свою діяльність, коли одна з її польових клінік була спалена ебола-дисидентами.

У минулому році була запущена в масове виробництво досить ефективна вакцина, але заходи з вакцинації в ДРК були частково зірвані - конголезці, які впевнені, що вірус Ебола фейк, активно чинять опір і навіть приховують своїх хворих. Таким чином зупинити поширення вірусу Ебола на сході Конго виявилося практично неможливо. Добре лише, що передається він не повітряно-крапельним шляхом.

Загалом дикі люди! Не те, що ми! У нас же цивілізація і всяка конспірологічна маячня неможлива. Адже правда?

Джерело: Vladimir Krasnogolovy

Рептильний талант

 

Можна виділити три рівня ораторської майстерності.

Базовий рівень - уміння розрізняти рефлексію і мову. До себе ти звертаєшся з рефлексією, до оточуючих - з промовою і вивалювати на них всю свою рефлексію зовсім ні до чого. Коротше, до базового рівня піднявся той, хто навчився фільтрувати базар. Просунутий рівень - розуміння того, на яку цільову аудиторію ти працюєш і таргетування на свою аудиторію, а не на лівих людей. Ну типу як погані кримінальні адвокати часто працюють на зал, а хороші - чітко на присяжних. Ну і нарешті, майстерний рівень - це вміння формувати дискурс, здатність спровокувати оточуючих на те, щоб вони говорили те, що грає тобі на руку.

Дональд Трамп, При всіх своїх численних недоліках, відноситься до третьої категорії ораторів. Це оратор майстерного рівня, здатний не тільки працювати на задану аудиторію, а й формувати дискурс в цілому. Візьмемо, наприклад, рішення Трампа сфокусувати передвиборчу кампанію 2016 р навколо метафори Будівництва Стіни - We will build a Wall. Він повторив це 100500 разів - і в одних і тих же виразах.

Чого він цим домігся?

Двох речей. По-перше, виборець став чітко асоціювати Трампа з охороною кордонів і антиімміграційним порядком. Трамп - це Стіна, Стіна - це Трамп, якщо ти хочеш зміцнити кордон країни, голосуй за Трампа. Це скілл оратора просунутого рівня.

По-друге, на третьому, майстерному рівні, ефект виявився ще цікавішим. Стіна стала мемом. Трампа висміювали і паплюжили за брехню, за безумство і за неточності. Ти говориш, побудувати стіну, а ти взагалі розумієш скільки це буде коштувати? Наскільки збільшить дефіцит бюджету? Ти говориш, що Мексика заплатить за будівництво? Так ні хрена вона не заплатить. Стверджуєш, що будівництво стіни зміцнить кордони і обмежить нелегальну імміграцію, в той час як дві третини нелегалів прибувають легально через аеропорти, а потім overstay свої візи?

Коротше кажучи, за ідею побудувати Стіну Трампа критикували багато і жорстко. Критика ідеї Стіни мчала з телеекранів, з радіо, нарешті просто з екранів. І Трамп домігся цим головного - сформував інформаційний порядок . Свідомість обивателя формується медіа, але формується хитрим чином. З точки зору обивателя, якщо про щось говорять по новинах, то це важливо - і чим частіше говорять, тим важливіше. У момент, коли обговорення Стіни, неважливо в позитивному або в негативному ключі займає левову частку інформаційного потоку, тема імміграції та охорони кордонів перетворюється в головне, ключове питання виборчої кампанії. Кожен подкаст на тему того, який Трамп дурень і яка ідіотська витівка ця Стіна, працював на те, щоб тема охорони кордонів стала головною в очах виборця.

І ось що вийшло. З одного боку Трамп вибудував асоціацію, Стіна = Трамп. З іншого боку, спровокував своїх супротивників на те, щоб вони з ранку до вечора обговорювали Стіну, підвищуючи тим самим важливість цієї теми і роблячи її ключовим питанням кампанії.

І мало помалу, у глибинного народу сформувалися два переконання. Перше: найголовніше завдання, яке зараз стоїть перед країною - це захист кордонів. Виборцю говорили про це з ранку до вечора, він і став думати про це з ранку до вечора. Друге: Трамп єдиний, хто має намір займатися цією темою всерйоз, в той час як його суперники зайняті дріб'язковими причіпками. Тобто Трамп єдиний, хто готовий взятися за найважливішу задачу для країни. А хто переконав його в тому, що ця задача найважливіша? Так противники Трампа, яких він на це спровокував.

З цього до речі зовсім не випливає, що Трамп людина розумна. Те, про що я говорю, зовсім не вимагає високого інтелекту в загальноприйнятому розумінні. Це вимагає скоріше соціального інтелекту, рептильних таких, долюдських ще якостей.

 Проблема в тому, що в реальному, а не вигаданому людському суспільстві, велика частина вигідних соціальних ніш вимагає в першу чергу рептильних якостей і рептильних достоїнств. А значення інтелекту в класичному розумінні - тобто здатності до логічного аналізу і синтезу - для кар'єри і соціального просування сильно переоцінене.

Джерело:

Nota bene

Тепер мені стає зрозуміло, чому мало кому відомий Ростислав Бортник став головою Бережанської ОТГ. Саме завдяки розкрученим мемам в медіа просторі: «Бережани – Там де добре!», «Архітектор з Відня готовий переїхати в Бережани..» це ы сформувалоло інформаційний порядок, дало читкий  посил і переконання, що саме за цю людину слід голосувати.  Це відчувається після перших засідань новообраної влади в коментарях у ФБ : «Ми на тебе надіємось! Не підведи наші сподівання і т.д.». Де він на виконання усіх цих посилів візьме гроші невідомо і чи зможе порозумітися з нашими любителями «тем і схем» теж важко спрогнозувати. Головної мети досягнуто, далі час покаже!

20 найгірших паролів 2020 року

 Люди зберігають в мережі практично всю особисту інформацію, але мало хто серйозно замислюється про безпеку персональних даних. Одна з найпоширеніших помилок – використання ненадійних паролів. До вашої уваги ТОП ненадійних паролів 2020 року!

Розробники менеджера паролів NordPass вирішили розповісти, які паролі найчастіше використовують люди у 2020 році. Також вони назвали комбінації, які можна вважати найгіршими та найменш надійними. Не використовуйте їх!

За словами розробників NordPass, мільйони людей як і раніше використовують надзвичайно небезпечні паролі на кшталт “123456” або “password” для входу у свої облікові записи. Такі комбінації з року в рік очолюють всілякі рейтинги найгірших паролів, але люди не збираються від них відмовлятися.

20 найгірших паролів 2020 року версії NordPass виглядає так:

1. 123456
2. 123456789
3. picture1
4. password
5. 12345678
6. 111111
7. 123123
8. 12345
9. 1234567890
10. senha
11. 1234567
12. qwerty
13. abc123
14. Million2
15. 000000
16. 1234
17. iloveyou
18. aaron431
19. password1
20. qqww1122

Багато користувачів просто не хочуть запам’ятовувати складні комбінації, щоб убезпечити свої особисті дані. Втім, всілякі менеджери паролів вже давно вирішили цю проблему: вони зберігають всі комбінації, і вам зовсім не потрібно тримати їх в голові. Крім того, наполегливо рекомендується використовувати двофакторну аутентифікацію, де це можливо.

Джерело:

Ніколи знову. Сподіваюсь!

 

Послухав я цього "недо-бітла", і ось що подумалося.

Мене часто запитують (насправді ні) "Чому в українській літературі немає письменників світового рівня? Де ваші Джеки Лондони, Роберти Хайнлайни, Достоєвські нарешті?". Ну ок, син колись питав, а я відповідав.

Відповідь дуже проста: Тому ж, чому СРСР не зміг народити нічого й близько схожого на Бітлз, Преслі, Квінів, АББА і незліченного числа талантів на будь-який смак. Та й взагалі в культурному плані СРСР проспав всю музичну революцію, яка творилася в другій половині 20 століття в усьому світі. Скрізь творилася, а в СРСР не творилася.

А все тому, що це "буржуазне мистецтво" в совку було під забороною, всіляко критиковане і випалювалося з простого народу як "чуже пролетаріату" і "демонструє занепад цінностей". Максимум окремим наближеним особам дозволялися "адаптації" на кшталт того каліцтва на відео. Тобто за фактом крадена мелодія, яку розучував, слабо розуміючий суть рок-н-ролу, оркестр. Далі на неї писався неймовірно сумний, але політично правильний текст, все це виконувалося без любові, без натхнення і "проживання", і запускалося в ротацію - чисто щоб народ не слухав ворожі голоси. І саме цю функцію "голосовий виріб №2" виконувало.

Але як підсумок, кращі радянські виконавці рок-н-ролу і року ніколи не потраплять навіть в топ-1000 - дещо звичайно є, але рівень, але глибина ... ну не дотягує. Тому що інакше не виходить: потрібні мільйони підлітків і людей старшого віку, які горять і НЕ МОЖУТЬ НЕ ГРАТИ. Які висолопивши язика від напруги, роками грають в гаражах і прокурених пабах примітивний скіффл, щоб на виході стати новими бітлами або Роллінгами. Так, один з десятків тисяч зможе, інші кинуть - але саме так і працює природний відбір, що дає на виході найкраще.

А коли грати можна тільки те, що затверджено партією і підписано райкомом, міськвиконкомом, комітетом комсомолу і ВЦРПС - тобто, коли за фактом грати що-небудь нове заборонено.

Коли тих, хто все ж не слухається, розстрілюють, відправляють на Колиму, або як в "добрі часи" - в психушку. Тоді виявляється, що не може "швидких розумом Невтонів, російська земля народжувати", хоч ти трісни.

Так ось, повертаючись до українських письменників. Все те ж саме:

Коли в 19 і 20 столітті все українське заборонялося, знищувалося і випалювалося розпеченим залізом. Коли письменники найбільшого таланту, на кшталт Гоголя або Чехова, змушені були їхати в столицю і писати російською, бо інакше б їх ніколи не видали, жодної книги або п'єси. Коли під час Сталінського терору розстріляли більшу частину письменників а ті, що відсиділи і вижили потім все життя боялися. Коли школярам залишали тільки ідеологічно правильні вірші Т.Г.Шевченка про тяжку народну долю за царя. Коли навіть на сцені заохочувалася тільки і виключно шароварщина.  Так ось тоді з подивом виявляєш, що чомусь немає українських Джеків Лондонів і Хайнлайнів з Достоєвськими. Бо не могли вони з'явитися в таких умовах. І що на їх відновлення потрібна пара поколінь, та й то навряд чи можливо - як неможливо зараз писати рок-н-рол: час змінився, поїзд пішов, нікому не потрібні більше ваша стара добра музика. Вливатися доведеться в нові формати мистецтва. І щоб ніхто не міг цього процесу перешкодити - для цього і потрібна незалежність від Росії і будь-якої іншої імперії.

Переклад статті

Кого ж він мені нагадує?

Дослідники Disney Research створили робота, який максимально реалістично копіює міміку обличчя людини.

Робот складається з статичного (нерухомого) тулуба, прикритого звичайною сорочкою, і чітко сформованою "жвавою" головою. Його розробка була виконана спільними зусиллями фахівців Disney Research, Walt Disney Imagineering, і дослідників-робототехніків з університету Іллінойсу, університету Урбана-Шампейн і Каліфорнійського технологічного інституту.

Відзначимо, що цей робот, який не має ні лицьових м'язів, ні шкіри, поки ледь-ледь нагадує людину, але він є лише першим кроком на шляху до створення фотореалістичних роботів наступних поколінь, які в майбутньому практично перестануть відрізнятися від людей, по бодай, за зовнішнім виглядом та поведінкою.

Коли ви спілкуєтеся з іншою людиною, неодмінним атрибутом цього спілкування є дрібні рухи, на які зазвичай ніхто не звертає уваги. Навіть коли ви спробуєте дивитися строго в одну точку, наприклад, в очі іншої людини, ваші очі будуть рухатися, коректуючи положення через рухи голови, пов'язаних з диханням. Більш того, очі людини можуть спонтанно переміщатися і фокусуватися на інших об'єктах, розташованих в безпосередній близькості, особливо, якщо ці об'єкти починають рухатися.

Існуючі роботи і аніматронні пристрої, які претендують на звання фотореалістичних, вже здатні взаємодіяти з реальними людьми в деякій мірі. Але їх можливості в цьому досить обмежені, зазвичай роботи просто повертаються в бік людини, "фокусують" свій погляд десь в області обличчя, після чого їх погляд "заморожується" і очі не роблять звичайних характерних для живих людей рухів.

джерело

Основним рушієм, що забезпечує "жвавість" образу нового робота є датчик з камерами, закріплений на грудях у пристрою. За допомогою цього датчика робот здатний визначити момент, коли жива людина намагається звернути на себе його увагу, здійснюючи характерні рухи руками, видаючи вигуки і т.д. Як тільки робот фіксує такі спроби, він повертається в бік людини і фокусує свій погляд на його обличчі. Відстежуючи за допомогою датчика міміку і рухи людини, робот, використовуючи цілий набір закладених в нього алгоритмів, "оживляє" своє обличчя, здійснюючи реалістичні руху та імітуючи навіть дихання.

 

А Ви не знали?

 

Після досягнення повноліття кожен римський громадянин отримував право носити звичайну тогу - toga virilis (у рабів і іноземців такого права не було). Римські громадяни, які претендують на зайняття державної посади, зазвичай вибілювали свою тогу до сліпучо-білого кольору. Так вони виділялися на тлі інших громадян, а білий колір символізував чистоту помислів. Така тога називалася toga candida (чиста, біла). Від слова candida походить сучасне слово «кандидат».