Він стоїть на Радіоринку біля кафе, за сусіднім від мене столиком, їсть хотдог,
пачкаючись кетчупом і майонезом. Потертий робочий одяг, окуляри, кепка.
І ще руки - руки паяльщика - такі ні з чим не сплутати. Звичайний роботяга
від електроніки. Чомусь пильно дивиться на мене - мабуть я здався йому чимось
знайомим.
Телек в кафе віщає новини.
Раптом, він звертається як-би до всесвіту, але крім нас тут нікого немає.
- Як я втомився від цієї війни! Ну скільки ж можна! Хлопчики гинуть, а вони на
цьому мільйони заробляють!
В принципі, можна було на цьому розмову закінчити, все і так зрозуміло.
Але моя кава ще не охолола, та й люблю я препарувати подібних.
- Воювали? - питаю, відповідь я, звичайно, знаю, але треба розставити
початкову диспозицію.
- Та ні, я шо, дурак? - Хитро посміхається, але потім міняється на обличчі чимось, що,
мабуть, повинно зображати страждання. - Люди гинуть. Пора припиняти це все.
Будь-якою ціною! - додає він.- Розумієш?
Розумію, дорогий, ой як розумію. Ну і раз ми вже на "ти", то поїхали.
- Так ти хочеш миру за всяку ціну?
- Так! Скільки вже можна ось це ось воювати, хлопчики гинуть, матері, дружини, ой-ой-ой ...
- в третій раз затягує він все ту ж волинку.
- Ти впевнений, що будь-якою?
- Звичайно! Що завгодно можна віддати, аби припинити війну.
- А якщо не допоможе? Ось забере Путін те, що віддали і знову почнеться?
- Знову віддавати. Зрештою, життя-то важливіше ...
- Ок. А давай віддамо .... твою квартиру.
- Ну ти ж сам запропонував - за всяку ціну. Ось і давай почнемо з тебе. Віддай квартиру Путіну
і попроси припинити війну. Зауваж, я не прошу в тебе життя дітей, або навіть твою.
Просто квартиру - шматок бетону.
- А чому ні? Як мінімум, тому, що це саме ти пропонуєш будь-яку ціну.
- Нє, ну навіщо йому моя квартира. Я мав на увазі Донецьк там, або Луганськ ...
- А то, що там чиїсь квартири тебе не турбує? Будинки, підприємства, земля в кінці-кінців?
- про людей, які там залишилися я вже й не став йому говорити.
- Ну так давайте тут компенсуємо тим, хто втратив стільки ж.
- Ну ось і давай почнемо з твоєї квартири. Я знаю родину переселенців,
у них є трикімнатна - але в центрі Донецька. Упевнений, вони із задоволенням поміняються
на будь-яку в Києві.
- Ніі .... А де я потім квартиру буду брати?
- А вони де, якщо ти пропонуєш їх квартиру віддати Росії?
- Ну що, ось так і виходить - ви всі, хто так легко готовий віддати "будь-яку ціну"
за припинення війни, припускаєте, що її заплатить хтось інший - але тільки не ви самі.
А найприкріше, що таким чином ви всю країну віддасте, а війна не закінчиться.
Тому що потім почнеться геноцид. І ми всі будемо продовжувати платити - тільки вже масово,
тисячами життів і доль. І потім, коли ти, особисто ти - будеш пиляти ліс в Сибиру,
це якщо пощастить, що ще у тебе залишиться віддавати за припинення цього?
- Ааааааа! Так ти порохобот, що з тобою розмовляти ...
Гордо йде вдалину, за ларьки, дожовуючи на ходу останній шматок хотдога.
Мабуть, розповідати комусь іншому, про те, як він, бідненький, втомився від цієї війни.
А від того, що він особисто, за п'ять з гаком років, жодного разу не потерся з війною
навіть рукавом, його як і раніше будуть захищати ті, кого він так активно пропагує зрадити ...