Діалог (переклад)

Він стоїть на Радіоринку біля кафе, за сусіднім від мене столиком, їсть хотдог, 
пачкаючись кетчупом і майонезом. Потертий робочий одяг, окуляри, кепка.
 І ще руки - руки паяльщика - такі ні з чим не сплутати. Звичайний роботяга 
від електроніки. Чомусь пильно дивиться на мене - мабуть я здався йому чимось 
знайомим. 
Телек в кафе віщає новини.

 Раптом, він звертається як-би до всесвіту, але крім нас тут нікого немає.

 - Як я втомився від цієї війни! Ну скільки ж можна! Хлопчики гинуть, а вони на 
цьому мільйони заробляють!

 В принципі, можна було на цьому розмову закінчити, все і так зрозуміло. 
Але моя кава ще не охолола, та й люблю я препарувати подібних.

 - Воювали? - питаю, відповідь я, звичайно, знаю, але треба розставити 
початкову диспозицію.

- Та ні, я шо, дурак? - Хитро посміхається, але потім міняється на обличчі чимось, що, 
мабуть, повинно зображати страждання. - Люди гинуть. Пора припиняти це все. 
Будь-якою ціною! - додає він.- Розумієш?

 Розумію, дорогий, ой як розумію. Ну і раз ми вже на "ти", то поїхали.

 - Так ти хочеш миру за всяку ціну?

- Так! Скільки вже можна ось це ось воювати, хлопчики гинуть, матері, дружини, ой-ой-ой ...
 - в третій раз затягує він все ту ж волинку.

- Ти впевнений, що будь-якою?

- Звичайно! Що завгодно можна віддати, аби припинити війну.

- А якщо не допоможе? Ось забере Путін те, що віддали і знову почнеться?

- Знову віддавати. Зрештою, життя-то важливіше ...

- Ок. А давай віддамо .... твою квартиру.

-? !!!!

- Ну ти ж сам запропонував - за всяку ціну. Ось і давай почнемо з тебе. Віддай квартиру Путіну 
і попроси припинити війну. Зауваж, я не прошу в тебе життя дітей, або навіть твою. 
Просто квартиру - шматок бетону.

- А чому саме мою ?!

- А чому ні? Як мінімум, тому, що це саме ти пропонуєш будь-яку ціну.

- Нє, ну навіщо йому моя квартира. Я мав на увазі Донецьк там, або Луганськ ...

- А то, що там чиїсь квартири тебе не турбує? Будинки, підприємства, земля в кінці-кінців?
 - про людей, які там залишилися я вже й не став йому говорити.

- Ну так давайте тут компенсуємо тим, хто втратив стільки ж.

- Ну ось і давай почнемо з твоєї квартири. Я знаю родину переселенців, 
у них є трикімнатна - але в центрі Донецька. Упевнений, вони із задоволенням поміняються 
на будь-яку в Києві.

- Ніі .... А де я потім квартиру буду брати?

- А вони де, якщо ти пропонуєш їх квартиру віддати Росії?

- (щось невиразне)

- Ну що, ось так і виходить - ви всі, хто так легко готовий віддати "будь-яку ціну" 
за припинення війни, припускаєте, що її заплатить хтось інший - але тільки не ви самі.
 А найприкріше, що таким чином ви всю країну віддасте, а війна не закінчиться. 
Тому що потім почнеться геноцид. І ми всі будемо продовжувати платити - тільки вже масово, 
тисячами життів і доль. І потім, коли ти, особисто ти - будеш пиляти ліс в Сибиру, 
це якщо пощастить, що ще у тебе залишиться віддавати за припинення цього?

- Ааааааа! Так ти порохобот, що з тобою розмовляти ...

 Гордо йде вдалину, за ларьки, дожовуючи на ходу останній шматок хотдога. 
Мабуть, розповідати комусь іншому, про те, як він, бідненький, втомився від цієї війни.

 А від того, що він особисто, за п'ять з гаком років, жодного разу не потерся з війною 
навіть рукавом, його як і раніше будуть захищати ті, кого він так активно пропагує зрадити ...

Оригінал запису - http://asket.in.ua/?p=87890 |