Сьогодні багато хто з нас досі користується російською соцмережею «Вконтакте». За версією Alexa.com, «Вконтакте» станом на 17 жовтня 2016-го року є другим за популярністю сайтом в Україні [1]. Середньодобова кількість користувачів, за даними Factum Group (Opinion Software Mediа), у липні 2015-го становила 12,9 млн користувачів. Відтоді це число скоротилося на кілька відсотків [2], але справжнім бойкотом навіть не пахне.
Соціальна мережа нічим принципово не відрізняється від пачки сиру чи кінофільму – це продукт. Якщо ми користуємося продуктами, виготовленими ворогом, ми його підтримуємо. Кожного разу, коли українського солдата прошиває куля, а українське село накриває «Градом» – це відбувається частково і завдяки нам.
Споживачі начебто сказали своє слово з цього приводу. Так, ще два роки тому російські виробники виявили, що продажі їхніх товарів почали суттєво падати. Навіть західні фірми, що продають в Україні товари, виготовлені в Росії, відчули на собі наслідки бойкоту – каже Анна Дерев’янко, виконавчий директор Європейської бізнес асоціації.
Відмовитися від сиру виявилося простіше, ніж від соцмережі. Нажаль, це закономірно – руйнувати суспільні зв’язки і звички набагато важче. Багато хто опинився на «Вконтакте», бо там уже були всі їхні друзі та знайомі. Кинути цю соцмережу означало б порвати зі звичними суспільними колами, про що звичайній людині страшно навіть подумати.
Нове покоління
В Україні чомусь прийнято вважати, що всі наші біди через засилля радянських старожилів, які звикли до гречки і не звикли поступатися звичками. Втім, як виявилося, переважна більшість української молоді теж сидить на «Вконтакте». До них входять і студенти – здавалося б, найпрогресивніша і найсвідоміша категорія населення.
В різних вишах до цього ставляться по-різному. Так, Богдан Тихолоз (заступник декана факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка) пообіцяв відстежувати сторінки студентів, які користуються російськими ресурсами [3]. В той самий час у національному університеті «Києво-Могилянська академія» навчальний процес останніх кількох курсів майже повністю узалежнений від «Вконтакте». Попри те, що адміністрація офіційно не заохочує студентів користуватися російською соцмережею, окремі студенти, що обирають не користуватися нею, ризикують не отримувати потрібну інформацію вчасно. Анонімний студент, що розповів про це, також додав, що його колеги агресивно реагують на заклики покинути цей російський сайт.
Тим часом, «Вконтакте» набуває ознак все більш явної загрози. Вже два роки як ФСБ Росії має повний доступ до інформації, розміщеній на цій соцмережі [4]. Зокрема, всі дані про всіх користувачів, логіни та електронні адреси, списки їх контактів, відомості про кількість, обсяги та адресати повідомлень. Помітила це й Служба безпеки України – вона рекомендує українцям знищити свої акаунти на цьому та інших російських сайтах [5]. А cпівробітникам Національної патрульної поліції України взагалі заборонили мати акаунти в російських соцмережах [6].
За 2015 рік російські спецслужби відправили за ґрати 119 чоловік за репости в соціальних мережах. За пост на «Facebook» переслідували одну людину, а в «Одноклассники» – відразу трьох [7]. У 2016 році за дописи кримінальні справи заводять майже щодня. Враховуючи, як легко російські спецслужби викрадають людей з території України, годі й думати, чим ризикують українці на «Вконтакте».
Організації «Спільна дія» і «Пласт» також закликають бойкотувати російську соцмережу, вважаючи її інструментом російщення [8] [9]. У відповідь на це деякі люди закидають звинувачення в ксенофобії. Таким людям слід нагадати, яких колосальних зусиль протягом багатьох століть докладали росіяни, аби знищити Україну. Нашу мову забороняли, історію переписували, шляхту підкуповували, простих людей розстрілювали та морили голодом. Хіба цього не достатньо, щоб назавжди стати для нас ворогами? Адже йдеться не про окремих царів чи партійних вождів, а про цілий народ, який їх народжує і садить на трон. В Росії ще не було правителя, який би прихильно ставився до самостійності українців.
Трохи історії
Росіяни для нас є ворогами апріорі – незалежно від того, скільки в Росії живе «хороших росіян». Навіть, якщо вони там є, навіть, якщо частина з цих «хороших» ніяк не заперечує нашу окремішність, наше право на самовизначення і власну державність, що з того? Вони однаково нам нічим не допоможуть, бо не впливають на політику своєї країни жодним чином. Їх там і тримають тільки задля того, щоб вони красиво виглядали й говорили, цим збиваючи з пантелику нас та інших іноземців.
Так було, починаючи від розорення Києва 1169-го року Андрієм Боголюбським. Ця подія знаменувала собою зречення Київської метрополії північними колоніями Русі й зародження того, що пізніше стало Московською державою, назва якої раз-по-раз змінювалася. З того часу пройшло майже 850 років, Київ із Москвою встигли помінятися ролями, але їх підсвідома (часом – цілком свідома) ненависть до нас залишилася. Причина в тому, що російські царі обґрунтовували своє право на правління тим, що були нащадками Київських князів [10]. Це тягне за собою заперечення права на престол інших спадкоємців.
На цьому й засновано російський національний міф – Москва є нащадком Києва, а, отже, має право володіти усіма землями, що свого часу були підкорені Руссю. Їхній національний міф побудований на основі України. Відповідно, визнати українців чимось окремим, таким, що не підлягає Росії та не є її частиною – означає зруйнувати підставу до власної державності і національного самовизначення. Поки Росія вважає себе слов’янською країною і спадкоємицею Русі, вона завжди буде становити для України загрозу, оскільки наші підстави до існування будуть залишатися взаємовиключними.
Зважаючи на це, цілком закономірною виглядає нова спроба підкорити Україну вже в XXI ст. На жаль, ні про що з вище написаного переважна більшість населення України навіть не здогадується. Тому початок війни 2014-го року в українського народу викликав сильне здивування і несприйняття. Багато людей просто не розуміють, що відбувається і навіщо. А відбувається боротьба за самостійність – та сама, яку ми відкладали 25 років.
Дві війни
Одна війна точиться на фронті, а інша – в тилу. Щоразу, як ми заходимо на «Вконтакте», це маленька перемога Росії. Одне тягне за собою інше – російські продукти харчування, техніка, медіа, кіно і, нарешті, кандидати на виборах – а це вже не жарти. Самі росіяни на тому ще й не аби який навар мають – 2011-го року місячний прибуток «Вконтакте» становив близько $9 млн [11], а за 2014-й їхні прибутки виросли в 15 разів [12]! Ці гроші йдуть на те, аби нас вбивати.
Не вірите? А як вам таке: «Вконтакте» додав до списку підтримуваних мов два діалекти української – галицький та русинський [13]. Тільки вдумайтеся: діалекти прирівняні до повноцінної мови. Що це, як не пропаганда сепаратизму? Чогось подібного ні для англійської мови, ні для німецької не передбачили. Ні навіть для своєї рідної російської, яка має купу діалектів та говірок (дореволюційний правопис, доступний на сайті, до цього ну ніяк не зарахувати). Та й узагалі, чому обрали саме галицький та русиньский? Є ж і інші.
Насправді все дуже просто. Західна Україна, де ці діалекти поширені – єдиний шматок землі, який не можна загребти під приводом захисту «русскоязичного населения». Це створює серйозні проблеми, оскільки мова є чи не головною підвалиною сучасної ідеології російського шовінізму. Тому було вирішено піти іншим шляхом: розколоти тил України, щоб ослабити перед зовнішніми загрозами. Держави, що межують із областями поширення галицького та русинського діалектів, неодноразово висловлювали претензії на ці землі. Що це, простий збіг? Куди там, ми ж не настільки наївні. Нас готують до чергового розподілу між сусідніми країнами, і «Вконтакте» грає в цьому свою роль.
Цей сайт є справжнім інтернет-заповідником російської свідомості. Можна скільки завгодно називати себе індивідуалістом, але той, хто сидить на соцмережі, вже просто за визначенням піддається впливу оточення. А люд «Вконтакте» вирощує вельми специфічний. Там зосереджені переважно або зовсім пасивно-аполітичні обивателі [14], або відверті українофоби.
Не даремно ж спільноти на підтримку різних ДНР-ів найбільші саме в російських соцмережах [15]. Тут пальму першості на себе перебирають «Одноклассники», але ж, для порівняння, в західних мережах (наприклад, у «Facebook») такі групи взагалі блокують. Що це свідчить про «Вконтакте»? А те, що це ворожа до нас структура. Що може виправдати занурення в це вариво із низькопробної кічевої культури та імперського шовінізму? Всіляки відмовки про відсутність альтернативи на цьому тлі виглядають жалюгідно.
Закриваючи на все це очі, ми шматочок за шматочком здаємо країну на поталу ворогу. Уявіть собі, що наше рідне місто чи село зайняли російські війська. Притисли дулом автомата до стіни – будемо пояснювати, що це тільки Путін поганий, а до інших росіян претензій немає? Отож бо. Час відкинути зашкарублі звички, дитячі виправдання й прийняти нарешті доросле рішення: забратися з ворожого сайту!
