Два безпілотники залетіли в Польщу. Один був невеличкий, схожий на іграшковий, а інший — трохи більший, але теж несерйозний. Вони летіли неспішно, ніби на прогулянці, і, мабуть, були дуже здивовані, коли їхній шлях ніхто не загороджував. Поляки підняли на ноги всю систему ППО, розбудили генералів, а ті, в свою чергу, почали дзвонити до НАТО. В Брюсселі засідали кризові штаби, і всім було очевидно, що це — екзистенційна загроза для світової безпеки! Безпілотники тим часом просто собі кружляли над полем, де якийсь фермер намагався розігнати їх віником. В Україні, де щодня над містами літають десятки, а то й сотні, значно серйозніших апаратів, новина викликала б хіба що посмішку. Там би їх збили ще на підльоті, не витрачаючи дорогих ракет. Скоріше за все, їх перехопили б звичайнісінькі "шахедхантери" на пікапах, із кулеметами, і вся операція зайняла б не більше п’яти хвилин. Але тут, у Європі, все по-іншому. Через дві години після інциденту безпілотники, здається, самі розвернулись і полетіли десь у невідомому напрямку, а світові ЗМІ ще кілька днів обговорювали цю "світову кризу" і "чудесний порятунок від агресора". І поки Європа засинала, тримаючи в руках свої дорогі, але не надто ефективні іграшки, на сході, в Україні, ніч світилася вибухами, а люди, що вже звикли до цього, просто продовжували робити свою роботу. Бо справжній захист — це не лише зброя, а й готовність, і те, що ти робиш, коли всі інші сплять.АІ Джемінай.
